О.В.Білецька

Розвиток логічного мислення у старших дошкільників як запорука успішного навчання і виховання

Основні напрями розвитку дошкільної освіти, що визначені «Національною стратегією розвитку освіти в Україні на 2012–2021 роки», Базовим компонентом дошкільної освіти, Законом України «Про дошкільну освіту», передбачають модернізацію системи освіти в усіх її галузях, завданнями якої  є: створення умов для формування активної, відповідальної, творчо мислячої особистості, здатної до самоосвіти та саморозвитку; забезпечення умов для реалізації та самореалізації сутнісних сил дитини у різних видах її діяльності, розвитку її логічного мислення.

Навчання в КДНЗ №22 «Усмішка» м. Покров Дніпропетровської області  спрямоване на виховання у дітей звички до повноцінної логічної аргументації всього, що нас оточує.

Логічне мислення, будучи вищою формою інтелектуальної діяльності дітей, проходить тривалий шлях розвитку. На початкових етапах діти нагромаджують чуттєвий досвід і вчаться розв’язувати практичним шляхом наочні завдання.

За твердженнями багатьох відомих психологів і педагогів дитина у віці 5-6 років здатна на елементарному рівні оволодіти такими прийомами логічного мислення, як: порівняння, узагальнення, класифікація, систематизація, аналіз та синтез, абстрагування, доказовість, засвоєння уявлень про загальні зв'язки і закономірності, що лежать в основі багатьох явищ природи і суспільного життя, встановлення причинно-наслідкових зв'язків. Тому головний напрямок, який  обрали педагоги – це розвиток логічного мислення дітей під час ознайомлення з навколишнім світом у всіх його взаємозв’язках і залежностях.  

Етапи  логiчного мислення:

1.Зацікавленість вважається найелементарнiшим мисленням, що за певних ситуацiй оволодiває дітьми, але при змiнi ситуацiї швидко зникає.

2.Допитливість характеризується прагненням проникнути за межi побаченого,

розширити свої знання, знайти вiдповiдi на запитання, що виникають пiд час навчання. На цьому етапi для дітей характернi емоцiї здивування, почуття радостi вiдкриття. Вони самi прагнуть розширити свої знання, вiдповiсти на запитання: чому?

3.Пізнавальне мислення – це вищий етап розумового розвитку старших дошкільників. Таке мислення пов’язане з намаганням дитини самостійно  розв’язати проблемне питання. У центрi уваги – проблема, а не готовi знання. При цьому діти шукають причину, намагаються проникнути в суть предмета, самостiйно встановити закономiрнiстъ, розкрити причинно-наслiдковi зв’язки. 4.Теоретичне мислення характеризується спрямованiстю дітей не лише на глибоке i мiцне засвоєння знань, пiзнання закономiрностей i опанування теоретичних основ, а й на застосування їх на практицi. Теоретичне мислення виникає в дітей тодi, коли в них формуються науковi погляди, переконання,  стiйкий свiтогляд.

Головна умова розвитку логiчного мислення – це розуміння дитиною змiсту  i значення наданого матеріалу. Для цього у своїй роботі з дітьми  намагаюсь поставити перед собою педагогiчно чiтку мету: в чому маю переконати дітей сьогодні, як розкрити їм значення даного питання у наш час та у майбутньому.

Добираючи методи навчання,  враховую рівень актуального і потенційного розвитку дитини, ступінь складності досліджуваного матеріалу, специфіку використовуваних дидактичних засобів, вікові й індивідуальні особливості. Методи навчання логічному мисленню: по-перше, навчити слухати читання або розповіді вихователя. По-друге, сформувати в маленьких «чомусиків» уміння переказувати прослухане в логічній послідовності, не «переказуючи» та не випускаючи важливих епізодів з художнього оповідання, казки чи іншого літературного твору.

Працюючи цілеспрямовано над розвитком логічного мислення у дітей,   навчаю їх виділяти в творах істотне, головне, порівнювати твори, дійових осіб, класифікувати, зіставляти, знаходити ознаки подібності та відмінності в предметах, явищах, робити висновки, висловлювати своє ставлення до прочитаного, прослуханого, об’єднувати видові поняття в родове, знаходити зайві предмети у групі слів, об’єднаних одним родом.

Найчіткіше виявляється логічне мислення в дошкільників при встановленні різних зв’язків між предметами і явищами. Раніше за все дитина встановлює зв’язки функціональні (призначення, використання предметів). Найскладніше для неї розкрити зв’язки простору і часу в логічному, тобто змістовному їх значенні. Причиною цієї складності є прихована форма самих зв’язків (вони не лежать на поверхні явища, хоч доступні чуттєвому практичному досвіду).

Розвитку логічного мислення у дошкільників найбільшою мірою відповідає навчання початкової математики. Для математичного стилю мислення характерні: чіткість, стислість, розчленованість, точність і логічна послідовність міркування, уміння користуватись символікою. Враховуючи, що запас математичних знань у дошкільників ще не такий великий, завдання змістовно логічного блоку не завжди будуть мати яскраво виражений математичний зміст, що, однак, не знижує їх розвиваючої цінності та значущості для розвитку пізнавальних здібностей дітей. Поступово із зростанням математичної бази у дитини, такі завдання все більше збагачуються різноманітним математичним змістом і виконують вже одночасно кілька функцій. Більшість завдань подаю у цікавій ігровій формі, що сприяє найбільш успішному розвитку логіко-математичного мислення у дітей. Добираю дидактичний матеріал, спеціальні розвиваючі ігри, що передбачають практичну дію з предметами.

Засоби логіко-математичного розвитку дітей 5-6 років:

·Художнє слово (віршовані задачі, задачі-розповіді, задачі-жарти), народну педагогіку (казки, загадки, прислів’я).

·Складання i розв’язування вправ за коректурними  таблицями Н.Гавриш.

Коректурні таблиці — це інформаційно-ігрове поле з різною кількістю клітинок (від 9 до 25), заповнених предметними картинками (цифрами або буквами; цифрами і буквами; символами чи знаками, геометричними фігурами). Картинки добираю за змістом тематично.

·     Практичні завдання на визначення мiсткостi коробки вiд цукру, кави,  тощо; ваги грудки цукру, ваги зерна, яке мiститься у сiрниковiй коробці.

·      Інтелектуальні іги: логічні блоки 3. Дьєнеша; палички Дж. Кюїзенера фабричного виробництва; інтелектуальні ігри Нікітіних і розвивальні ігри        В. Воскобовича ( геоконт, чарівний квадрат, диво-хрестики, складушки. )

·     Графічні диктанти - розширюють кругозір, збільшують словник, навчають орієнтуватися в зошиті, знайомлять з  способами зображення предметів.

·     Лабіринти. Завдання такого роду цікаві і не дуже складні. Ступінь труднощів  просування в них визначається довжиною шляху та кількістю тупиків і виходів.

Щоб допомогти дитині запам`ятати необхідну інформацію і вчасно пригадувати її застосовую елементи ейдетики. За допомогою них  навчаю дітей читати, писати, спостерігати, розмовляти, доводити, розуміти, творити.

Для розвитку асоціативного мислення  використовую друдли, загадки, головоломки; малюнки , про які неможливо чітко сказати, що це таке. Так круг діти  перетворюють в сонечко, квіточку... Друдли застосовую на всіх  заняттях.

Таким чином, зазначені технології підвищують результа­тивність освітньо-виховного   процесу, які є актуальними для роботи з дітьми впродовж дошкільного дитинства, зорієнтовані на індивідуальний під­хід до дитини й забезпечують реалізацію освітніх завдань відповідно до вимог Державного стан­дарту.                                                                                                                 

Складові змісту дошкільної освіти для сталого розвитку.

Одними із основних завдань Національної стратегії розвитку освіти в Україні на період до 2021 року є: модернізація і розвиток освіти, що повинні набути випереджального безперервного характеру, гнучко реагувати на всі процеси, що відбуваються в Україні та світі. Підвищення якісного рівня освіти має бути спрямовано на забезпечення економічного зростання держави та розв'язання соціальних проблем суспільства, дальше навчання і розвиток особистості. Якісна освіта є необхідною умовою забезпечення сталого демократичного розвитку суспільства.

Зусилля органів управління освітою, науково-методичних служб за підтримки всього суспільства та держави повинні бути зосереджені на реалізації стратегічних напрямів розвитку освіти, подоланні наявних проблем, виконанні перспективних завдань, серед яких:

Ø  оновлення цілей і змісту освіти на основі компетентнісного підходу та особистісної орієнтації, урахування світового досвіду та принципів сталого розвитку;

Ø  забезпечення економічних і соціальних гарантій для реалізації конституційного права на освіту кожним громадянином України незалежно від місця проживання і форми здобуття освіти .

Сучасна освіта вимагає реорганізації управлінської діяльності, вироблення нових підходів до технологічного забезпечення навчального процесу. Розв’язання цих проблем потребує створення умов, за яких кожний керівник навчального закладу, вихователь міг найбільш повно розкрити свої здібності, талант, набути навичок дослідницької роботи, розвивати ініціативу та здійснювати творчий пошук, використовувати досвід, наукові дослідження колег.

Тому найважливішою метою сучасного дошкільного закладу є всебічний розвиток кожної дитини як особистості на основі розкриття і повної реалізації її потенціальних можливостей, розумових і фізичних здібностей, виховання громадянина, що керується у своїй діяльності загальнолюдськими принципами.

Світовий досвід вчить і стверджує, що ХХІ ст. - епоха інформації, змагання з інтелектом. І тому сьогодні професійна компетентність педагога, відпрацювання власної системи роботи передбачає якісні зміни в його навчально - виховній діяльності і рівні професійної майстерності.

Освіта для сталого розвитку бачиться як процес навчання тому, як приймати рішення, необхідні для забезпечення довгострокового майбутнього економіки, екології, соціальної справедливості. Розвиток мислення, орієнтованого на стале майбутнє та відповідні смисложиттєві цінності і пріоритети - ключове завдання освіти XXI столітті.

Отже, концепція освіти для сталого розвитку передбачає створення умов для виконання освітою функцій випереджаючого чинника соціальних змін, інтеграцію принципів, цінностей та практик сталого розвитку у всі аспекти навчання та виховання.

Сучасний дошкільний заклад спрямований на забезпечення всебічного розвитку особистості шляхом навчання та виховання, які ґрунтуються на загальнолюдських цінностях та принципах науковості, інтегрованості, єдності навчання і виховання на засадах гуманізму, демократії, громадянської свідомості, взаємоповаги в інтересах людини, родини, суспільства, держави.

 Складовими змісту дошкільної освіти для сталого розвитку є:

·         якість життя, соціальна справедливість та рівноправність;

·         збереження різноманіття: культурного, соціального та біологічного;

·         взаємозв'язок: у суспільстві, економіці та довкіллі;

·         усвідомлення відповідальності перед майбутніми поколіннями;

·         громадянська позиція, права та обов'язки громадян;

·         потреби та права майбутніх поколінь на якісне життя.

В центрі освітнього процесу навчального закладу сталого розвитку знаходиться здатність дитини до самостійного оволодіння знаннями, самовдосконалення й самовиховання, а основним предметом освіти стає людина, яка прагне навчатися впродовж життя. Поряд із традиційними методами та формами організації навчальних занять використовуються інноваційні, комп’ютерні технології, метод проектів, пошуково-дослідницька робота, що забезпечує створення сприятливих умов для повного розвитку здібностей учнів, розширення світогляду, набуття дослідницьких навиків і конструктивного мислення.

Перехід від пасивного засвоєння знань дітьми до активного їх пошуку, практичного осмислення розвиває творчі здібності, формує активну життєву позицію, навички дослідницької роботи.

    Мета виховання конкретизується через систему таких виховних завдань:

·         забезпечення сприятливих умов для самореалізації особистості відповідно до її інтересів та суспільних вимог;

·         реалізація індивідуального підходу до особистості;

·         сприяння забезпечення набуття дітьми соціального досвіду, успадкуванню ними духовних надбань українського народу;

·          виховання національної свідомості, любові до рідної землі, родини, свого народу, держави;

·         формування мовної культури, оволодіння і вживання української мови як духовного коду нації;

·         забезпечення духовної єдності поколінь, виховання поваги до батьків, старших за себе, турбота про молодших і хворих;

·          виховання правової культури, повага до Конституції України, Законів України, державної символіки;

·          культивування кращих рис української ментальності – працелюбності, свободи, зв’язку з природою, поваги до жінки, толерантності;

·          формування господарської відповідальності, підприємливості, ініціативності, свідомого ставлення до життя в умовах ринкових відносин;

·         охорона й зміцнення фізичного, психічного та духовного здоров’я;

·         забезпечення базової культури, розвиток естетичних потреб і почуттів;

·         формування екологічної культури, гармонізація відносин особистості з природою;

·         спонукання зростаючої особистості до протидії проявам аморальності, правопорушенням, бездуховності, антигромадській діяльності.

У рекомендаційному бібліографічному покажчику «Сучасні технології в освіті. Ч. 2. Сучасні технології виховання» (2006)  представлені такі технології виховання:

·         технології виховання особистості дошкільника;

·         особистісно орієновані технології громадянського виховання учнів;

·         морально-етичне виховання особистості;

·         виховання ціннісного ставлення до природи;

·         виховання відповідального ставлення до праці;

·         технології естетичного виховання;

·         технології виховання здорового способу життя;

·         технології привентивного виховання;

·         технології виховання духовності;

·         технології родинного виховання;

·         виховання творчої особистості;

·         виховання особистості в позашкільних навчальних закладах;

·         виховання особистості в дитячих самодіяльних об’єднаннях;

Пріоритетні напрями реформування технології виховання:

·         формування національної свідомості, любові до рідної землі, свого народу;

·         забезпечення духовної єдності поколінь;

·         формування високої мовної культури;

·         прищеплення шанобливого ставлення до культури, звичаїв, традицій усіх народів України;

·         виховання духовної культури особистості;

·         фізичний розвиток дітей і молоді;

·         виховання поваги до Конституції, законодавства, державної символіки України;

·         усвідомлення взаємозв'язку між ідеєю свободи, правами та громадянською відповідальністю;

·          художньо-естетична освіченість і вихованість особистості;

·          формування екологічної культури людини;

·          розвиток індивідуальних здібностей і талантів;

·         навички міжособистісного спілкування та підготовка молоді до життя в умовах ринкових відносин;

·          основу національного виховання мають становити принципи гуманізму, демократизму, єдності сім'ї і дошкільного закладу, наступності та спадкоємності поколінь.

Основою національно-патріотичного виховання учнів є формування патріотичних поглядів і переконань, які розвиваються та закріплюються у процесі їх навчально-пізнавальної та суспільно корисної діяльності.

Одним із важливих аспектів дослідження патріотизму особистості є врахування провідної ролі української етнопедагогіки. Самобутнім явищем української патріотичної педагогіки була козацька практична педагогічна наука, яка створювала можливість виховувати тогочасну українську молодь гідними синами і дочками Вітчизни, захисниками духовної культури українського народу.

Про методи і технології випереджаючої освіти

 для сталого розвитку на заняттях з народознавства в  ДНЗ.

Невичерпним джерелом  розвитку особистості є народознавство.

Народна творчість, фольклор, традиції – це характерні народні вихователі.

Народознавство виховує у наших малят моральні, патріотичні, естетичні, твочі задатки. Якщо враховувати виховну силу   народної казки, пісні, вишиванки, то вони є найважливішими засобами розвитку дитячої особистості. За допомогою етнографії можна закласти в майбутнє покоління чемність, відповідальність, доброзичливість.

Кожна нація має свої звичаї, що виробилися протягом багатьох століть. Звичаї — це не відокремлене явище в житті народу, це — втілені в рухи і дію світовідчуття, світосприймання та взаємини між окремими людьми. Вони безпосередньо впливають на духовну культуру народу, а це, у свою чергу, впливає на народну творчість. Саме тому народна творчість нерозривно пов'язана зі звичаями народу.Народні звичаї охоплюють усі сфери громадського, родинного і особистого життя людей. Звичаї, а також мова — це ті найміцніші елементи, що об'єднують окремих людей в один народ, в одну націю. Вони виробилися впродовж усього довгого життя і розвитку кожного народу.

Таким чином, дитина змалечку навчається любити свій народ, свою Батьківщину, почуватися її часткою. Одним з основних завдань педагогічної роботи з дітьми є формування в них відповідальності за майбутнє Батьківщини, психологічної готовності до збереження народного майна. Ми маємо допомогти малюкам опанувати особливості побуту, звичаїв, культури українського народу.

ПРИЙОМИ РОБОТИ З НАРОДОЗНАВСТВА

Вихователь обов'язково має бути обізнаним із питань народознавства. Усі засади у роботі з дітьми мають підпорядковуватися головному правилу — від простого до складного. На початковому етапі — це відповіді на запитання з опорою на демонстраційний матеріал. Поступово завдання ускладнюються: дітям пропонується ставити питання вихователеві з опорою на раніше здобуті знання, що пов'язані ситуативним ланцюжком.

Для того щоб успішно розв'язати народознавчі завдання, педагоги використовують цілий комплекс навчально-виховних заходів, необхідно створювати умови для накопичення дітьми першого позитивного загальнолюдського духовного досвіду через активне залучення їх до різних видів діяльності: ігрової, пізнавальної, комунікативно-мовленнєвої, предметно-практичної, образотворчої, музичної, рухової, театралізованої тощо.

Серед методів освітнього впливу на духовну сферу дитини перевагу слід віддавати іграм та ігровим вправам. Педагогам необхідно приділити увагу організації творчих ігор (сюжетно-рольових, драматизацій на основі літературних творів, конструкторсько-будівельних), розробляти і вводити у повсякденне ділове й особистісне спілкування з вихованцями дидактичні ігри і вправи, проблемно-пошукові ситуації.

Значні потенційні можливості щодо патріотичного виховання дітей дошкільного віку мають спостереження у природному, культурному, соціальному довкіллі, екскурсії вулицями рідного міста, до історичних пам’яток, визначних місць, читання художньої літератури та слухання народної, класичної, сучасної музики, розглядання творів образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва, а також бесіди на різні теми, самостійне складання дітьми розповідей-міркувань відповідної тематики з метою вироблення у них власних ставлень і оцінок, суджень, цінностейщо стануть підґрунтям для подальшого формування переконань і світоглядної позиції особистості.

Унаочненню і кращому засвоєнню навчального матеріалу сприяють розглядання картинок, фотографій, перегляд відеофільмів, ілюстрування подій і явищ, причин і наслідків дій та вчинків людей, моделей поведінки, варіантів розв’язання морально-етичних ситуацій за допомогою фланелеграфа, засобами анімації на інтерактивній дошці. Не менш ефективною формою освітньої роботи з патріотичного виховання дошкільників є проведення спільних з батьками заходів (проектна діяльність, свята, розваги, виставки, конкурси).

Саме під час заходів, у нерозривному взаємозв'язку, може подаватися матеріал із різних розділів програми, а не тільки з народознавства.

Обов'язковою умовою під час вибору принципів і прийомів роботи з народознав-става повинні бути логічні завдання, що мають ігровий зв'язок із сюжетом заняття.

У дошкільній педагогіці існує багато методів і прийомів впливу на дітей, зокрема засобів навчання з народознавства, вибір яких залежить від конкретної ситуації.. Методичні прийоми є результативними за умови, коли вихователь застосовує їх системно, ураховує загальні тенденції психічного розвитку дітей, закономірності діяльності, яку він формує, а також тоді, коли педагог добре знає й відчуває кожну дитину.

На заняттях може використовуватися одна з форм роботи або їх комплекс форм.

Складовою частиною заняття є аналіз або, інакше кажучи, відповіді дітей на запитання за його змістом. Дуже важливо, щоб питання були ретельно продумані й підготовлені. Від цього залежить якість відповідей дітей. Важливо, щоб педагог ставив запитання не тільки за змістом попереднього заняття, ураховуючи послідовність подій, їх причинно-наслідковий зв'язок та ін., але й передбачав моделювання кожної ситуації, тому що від структурної будови питання залежить лексико-граматичне оформлення відповіді кожної дитини.

Дорослі повинні постійно дбати про розширювання кругозору дитини, зацікавлювати малят новими відкриттями навколишнього світу, докладати зусиль щодо формування свідомої особистості, щоб дитина почувалася господар- ем свого «Я».

Виокремлення, виключення, обмеження та протиставляння людини суспільству досить часто призводить до створення непродуктивних систем взаємодії між нею і суспільством, особливо це відчувається в освітньому процесі як результат створення окремих, закритих систем навчання і виховання. Закритість в освіті людей з особливими потребами (обдарованих та інвалідів) має певні тактичні переваги (концентрація відповідних спеціалістів, можливість створити відповідні умови), але в той же час є провальною стратегією стосовно особистісного розвитку та обмеження досягнень цих категорій людей.

 Сучасні реалії життя вимагають від людини максимальної реалізації її творчого потенціалу та закладених природою потенцій її вдосконалення. Ефемерність формули щастя людини все більше набуває реалістичних духовних практик і матеріалізованих обрисів, гармонійних моделей (соціальні суспільні моделі Швеції, Норвегії, Фінляндії…). 

                             Людина в сучасному світі

 Останнє десятиліття ХХ століття і перше десятиліття ХХІ століття призвело до руйнації багатьох суспільних міфів (зазнають краху закриті суспільні системи), усе частіше різні країни намагаються підвищувати соціальні стандарти як в побуті, медицині, так і в освіті.

 Сучасне суспільство вимагає нових підходів до потреб людини. Магістральним напрямом в освіті в останні роки став процес інклюзії, який за основну мету ставить включення й збільшення ступеня участі всіх громадян у соціальному житті і, зокрема, передбачає навчання й виховання дитини з особливими потребами в умовах загальноосвітнього навчального закладу.

  До появи інклюзії спонукали зміни в сучасному світі. За останні п’ятдесят років у житті людини відбулися серйозні глобальні зміни: змінилась якість і тривалість людського життя, постали нові проблеми щодо екології людини.

 За останні роки світ досить суттєво звузився, став більш компактним. Усе частіше перебіг тих чи інших подій ми маємо можливість спостерігати миттєво - у рамках реального часу. Світ став більш чутливим до різних змін - у економіці, політиці, екології. Події, які колись відбувались досить далеко, за допомогою глобального телебачення і «всесвітнього павутиння» тиснуть на нашу свідомість, вимагаючи відповідного реагування.

Інформаційний «вал» усе частіше спричиняє психічні проблеми, виснажуючи наші можливості. Але в той же час він надихає нас до пошуків істини, здійснення нових відкриттів. Суперечливість цього процесу примушує шукати в ньому балансу та «золотої середини». Важливою проблемою стає неправильне розуміння інформації, коли людина сприймає сказане або прочитане по-своєму, відхиляючись від первісного контексту. Тому постає нагальна потреба в підготовці та пропедевтиці дитини до інформаційної лавини. Людина має отримати власну систему координат, збагнути, як не заблукати в інформаційних лабіринтах, як віднайти важливу й корисну для себе інформацію.

Уміннями пошуку таких інформаційних координат задля повноцінного та якісного включення в сучасний світ мають бути «озброєні» люди з особливими потребами. Усе частіше робочим місцем і вікном в світ для них стає персональний комп’ютер – саме він допомагає розширити горизонти їхньої взаємодії з суспільством.

Зростання тривалості життя і природне зменшення населення в різних країнах (за прогнозами науковців, до 2050 р. у Болгарії населення має зменшитись на 35%, Свазіленді на 33%, Грузії на 28%, Україні на 28%, Японії на 25%, Молдові на 23%, Росії на 22%,Сербії на 21%, Білорусі, Румунії, Боснії та Герцеговині на 20%) вимагає залучення всього потенціалу населення країн до активної продуктивної діяльності (з одного боку, для допомоги людям похилого віку, з іншого боку, для покриття нестачі робочих рук на ринку праці).

«Блага цивілізації» досить часто обертаються до людини негативними сторонами. Все частіше результатом людського впливу на природне середовище та його знищення стають нові хвороби. Технологічне навантаження не дає можливості природним екосистемам відновлюватись. Забруднення навколишнього середовища все більше впливає на психофізіологічний стан людини. Тож кількість людей, які мають певні відхилення, буде неухильно зростати, і їх необхідно буде адаптовувати до реальних умов життя, надаючи можливість реалізувати свої прагнення і закладені в них творчі потенції.

Принцип рівності

В основу психологічної моделі процесу інклюзії покладено принцип рівності. Діти всі рівні, незалежно їхніх від особливостей: фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних, мовних. 

Фізичні негаразди людини не завжди стають перепоною в її устремліннях, особливо коли здійснюються технологічні прориви в галузі медичного та естетичного протезування, створюються нові пристрої для допомоги людям з особливими потребами. Їм надається все більше можливостей долучитися до звичайного життя (обов’язковим стає обладнання пандусами будинків, магазинів, музеїв, культурних центрів, місць громадського харчування; створення мережі спеціального таксі, забезпечення можливості для пересування транспортом громадського користування і под.). Якщо в «цивілізованому» світі це вже є нормою, то в Україні це тільки несміливі кроки, які ще треба реалізовувати.

Для розуміння цього завдання має змінюватись свідомість наших громадян, але насамперед зміни мають відбуватися в системі освіти і медицини. Вчителі та медики зміною своєї свідомості мають дати поштовх усьому суспільству, бо саме через родину (у якій батьки виступають теж педагогами) і школу як найбільш розповсюджену соціально-культурну інституцію має набуватись і усвідомлюватись розуміння цінності кожного людського життя, його недоторканності, унікальності та можливості творчо реалізувати, удосконалюючи себе і світ навколо себе. 

Уже те, що цю проблему обговорюють, - великий крок уперед, який має змінити громадську свідомість. Хочеться вірити, що стандарти розвинених країн щодо людей з особливими потребами найближчим часом будуть утілені в житті нашого суспільства.

Досить часто вади, заподіяні природою або набуті в процесі життя людини, не є причиною її інтелектуальних обмежень. Люди з особливими потребами стають прикладом для наслідування здоровими людьми, які начебто необмежені нічим, крім власного бажання подолати свої лінощі і незначні складнощі життя. 

Адже, якщо люди, яких природа обмежила, здатні показувати чудеса досконалості та вміння долати проблеми, успішно реалізуючи власний творчий потенціал, тоді на що здатна і що може зробити людина здорова? 

Для прикладу варто нагадати життєвий шлях найвідомішого фізика-теоретика і астрофізика сучасності Стівена Хокінга (народився 8 січня 1942 року). Його ім’я нині ставлять поруч із ім’ям класика теоретичної фізики ХХ століття Альберта Ейнштейна. Доля була до Стівена Хокінга жорстока: понад сорок шість років він бореться зі своєю недугою, протиставивши їй наукову творчість, він став найвідомішим фізиком-теоретиком сучасності.

Хоча все доросле життя він страждає нейромоторним захворюванням (аміотрофічний боковий склероз), це не завадило йому мати чудову родину і досягти успіхів. І все це завдяки допомозі дружини, дітей та багатьох інших людей та організацій. У 1965 році Хокінг одружився з Джейн Уайлд, у них народились дочка та двоє синів. Після операції на горлі в 1985 році Хокінг утратив здатність говорити. Друзі подарували йому синтезатор мовлення, який було встановлено на його візку та з допомогою якого Хокінг може спілкуватися з людьми. Цей процес недосить простий: лівою рукою, яка працює краще за праву, Стівен набирає фразу, і вона з’являється на моніторі, після чого синтезатор її озвучує. Саме так він читає лекції не тільки на батьківщині, у Великій Британії, але і по всьому світу. 

Хокінг активно займається популяризацією науки. У квітні 1988 року вийшла друком його книга «Коротка історія часу», якій судилося стати справжнім бестселером. Завдяки цій книзі Хокінг став відомим на весь світ. У передмові він пише: «Мені сказали, що кожна поміщена в книзі формула вдвічі зменшить кількість її покупців. Тоді я вирішив узагалі обійтися без формул. Щоправда, наприкінці я таки написав одне рівняння - знамените рівняння Ейнштейна - E=mc².».

Сьогодні Стівен Хокінг обіймає посаду Лукасівського професора математики в Кембриджському університеті, тобто ту ж посаду, що її триста років тому обіймав Ісаак Ньютон. Незважаючи на тяжку хворобу, Хокінг веде активне життя, приміром у січні 2007 року він здійснив політ у невагомості на спеціально обладнаному літаку, а на 2009 рік заплановано його політ у космос.

Такі сильні люди, як Стівен Хокінг, надихають інших, даючи надію всім, хто має особливі потреби, і тим, хто здоровий. Своїм прикладом Хокінг учить, як треба любити і цінувати життя.

Багато людей усупереч невисокому соціальному становищу своїх батьків досягали успіхів - той же Стівен Хокінг походить із бідної англійської родини. Відомі письменники Тарас Шевченко, Микола Хвильовий, Павло Загребельний, Василь Стус, філософи Інокентій Гізель, Григорій Сковорода, науковці Михайло Остроградський (математик), Олекса Біланюк (задовго до А.Ейнштейна опублікувавши ряд праць із тахіонної проблематики, він довів, що існують надсвітлові частинки — тахіони, які не можуть рухатися зі швидкістю, меншою від світлової або рівною їй, тим самим започаткувавши нову галузь теоретичної фізики), Юрій Кондратюк (Олександр Шаргей), створену яким модель здійснення польоту до Місяця використали американці в програмі «Аполлон»)… Соціальний статус людини є досить потужним механізмом формування її місця в суспільстві, між тим, досвід успішних людей вказує на можливість подолання і такої перепони. Людина спроможна стати над долею всупереч обставинам особистого і суспільного життя.

Ми всі різні в своєму емоційному сприйнятті подій в оточуючому світі. Ми по-різному налаштовані на бачення і власної діяльності. Ми розуміємо й цінуємо власний світ, а також світ оточуючих нас людей. Ставимось із розумінням до прояву своєї емоційної сфери, вчимося толерантно враховувати наші особливості та менталіте́тні засади (своєрідний стан, рівень розвитку і спрямованості індивідуальної та групової свідомості, здатність до засвоєння норм, принципів, життєвих орієнтацій, суспільних цінностей та адаптації до умов соціального середовища, можливостей впливу на нього, відтворення сукупного досвіду попередніх поколінь) виховання.

Людина стає людиною завдяки вмінню передати свої здобутки, взаємодіяти з іншими за допомогою мови. Безпосередньо людське мислення здійснюється за допомоги мовного інструментарію. Кожна мова «випромінює» власну «енергетику» самоідентифікації людини в суспільстві. Мова формується як сутнісна характеристика кожної людини, духовне і синергетичне (синергетика (англ. synergetics, від грецького. син — «спільне» и ергос — «дія») — це міждисциплінарна наука, що займається вивченням процесів самоорганізації і виникнення, підтримки стійкості і розпаду структур (систем) різної природи на основі методів математичної фізики («формальних технологій») явище, що єднає людину з навколишнім світом.

«За тисячолітню історію існування мова впливала на людину, а людина постійно впливає і витворює мову, а разом вони існують у нерозривній єдності в межах «народного організму»: «мова, яку дарує нам народ, сама вже може показати нам, як безмежно нижче стоїть усяка особа, хоч би яка вона була освічена й розвинена, хоч би як вона була багато обдарована від природи, — перед великим народним організмом» (К.Ушинський).

«Засвоюючи рідну мову легко й без зусиль, кожне нове покоління засвоює в той же час думки і почуття тисяч поколінь, що передували йому і давно вже зотліли в рідній землі» (К.Ушинський). Ось чому важливо оберігати прагнення кожного до рідної мови. Слово є найтоншим інструментом впливу на людей. Естетика слова рідної мови – дієвий чинник впливу на душу дитини. Ось чому необхідно обережно, з розумінням ставитись до рідної мови кожної дитини.

Підтримуючи рідну мову в дітей за межами проживання їхнього етносу, батьки прищеплюють дитині духовність власного етносу, а вивчаючи мову країни, де дитина проживає зараз, вони допомагають їй краще зрозуміти історію і культурне надбання цієї країни.

Принципи розуміння

Інклюзія як процес спирається на розуміння інших. Підґрунтям такого розуміння є загальнолюдські цінності. Дуже важливо створити взаєморозуміння між людьми. Проте створення взаєморозуміння – це лише половина справи. Взаєморозуміння потрібно вміти утримати. Для цього необхідний ряд умов: взаємне бажання партнерів по спілкуванню зберегти досягнуте взаєморозуміння, вияв ними наполегливості, терпіння у зближенні позицій за розбіжностей, що можуть виникати з ряду питань, а також стриманість і поступливість, тактовність у спілкуванні.

 Важливо навчитися бачити себе зі сторони, співставляючи власні уявлення про себе з тим, як тебе сприймають інші. 

Чого ж прагнуть усі люди, незалежно від особливостей (фізичних, інтелектуальних, соціальних, емоційних, мовних) і особливо люди з особливими потребами?

Ми бажаємо, щоб нас:

не жаліли, а розуміли;

не тільки співчували, але й сприймали такими, які ми є;

не виокремлювали, а бачили й рахувались із нашим потребами.

Тож дослухаймося один до одного, почуймо власне серце, включімо до дії розуміння, навчімося говорити так, щоб чути інших! Ми давно вже блукаємо в «країні глухих», ми рідко чуємо одне одного, нам часто заважають «переживання» за успіхи інших, хоча варто переживати за успіхи власні. Ми розучилися радіти простим речам: сонцю, вітру, шурхотінню осіннього листя, успіху наших колег і друзів. Як важливо жити на повні груди, сприймаючи світ таким, яким він є. Коли важко, завжди пам’ятаймо, що є надія, є підтримка ближнього! Тільки так ми зможемо подолати всі негаразди і дати шанс на краще життя людям з особливими потребами!

Джерело: http://www.pazl.ippo.org.ua

·        Жорстоке поводження з дітьми (свідоме нанесення тілесних ушкоджень одним із батьків або особою, яка здійснює турботу про дитину);

·        Бездоглядність (відсутність навіть мінімальної турботи і уваги до дитини

·        Власне насилля (насилля між партнерами,над партнером, сексуальне насилля;наслідки для дітей як свідків батьківського насилля; інцест, фізична жорстокість, психічне насилля, насилля дітей над батьками, насилля між братами і сестрами…)

·        Фізичне насилля включає в себе удари частинами тіла і предметами, використання зброї, травми, побиття, спроби вбивства.

·        Психологічне насилля (емоційне та вербальне) проявляється через ізоляцію від навколишнього світу, постійну критику,ігнорування, крики, прояви гніву, тиск, змушування робити те, що людина не хоче; образи, приниження; загрози фізичної розправи).

·        Сексуальне насилля – схиляння до статевого акту, здійснення сексуальних дій, які небажані для партнера; неприємні дотики.

·        Економічне  - матеріально залежному члену родини надають жорстко обмежену суму грошей, за яку він має повністю прозвітувати, позбавлення права голосу при розгляді безпосередніх проблем сім'ї, заборона працювати.

Ознаки, які свідчать про жорстоке поводження з дітьми або бездоглядності

1.  Відхилення у фізичному стані, які неможна пояснити.

2.  Ознаки психічної та фізичної занедбаності, які не мають адекватного пояснення, такі , наприклад, порушення харчування.

3.  Різко виражена боязливість дитини.

4.  У дітей молодшого віку відсутність пошуку захисту у батьків і звернення по допомогу до інших дорослих в новій для дитини або в ситуації, яка лякає.

5.  У дітей  старшого віку стіна проти будь-яких ознак конфлікту і одночасно ознаки занадто адаптивної поведінки. В окремих випадках характерні порушення росту, інтелектуальна занедбаність, емоційні розлади та відхилення в поведінці.

На підозру у жорсткому поводженні з дітьми можуть вказувати наступні особливості у поведінці батьків

1.                Невідповідність між станом дитини і його описом батьками.

2.                Небажання батьків співпрацювати аж до ворожого ставлення по відношенню до вихователів, вчителів, батьків інших дітей, соціальних працівників.

3.                Неадекватна реакція на тілесні ушкодження у дитини.

4.                Ігнорування або викривлення результатів медичного обстеження дитини.

5.                Ознаки збудженого стану і втрата контролю.

6.                Відмова від відвідування дитини, яка знаходиться в стаціонарі, в приюті, в інтернаті.

7.                Відомості про жорстоке поводження і недоглядності в дитинстві.

8.                Інфантильні подружні або партнерські відносини.

9.                Сильна тенденція до ізоляції в родині, відсутність контактів із сусідами.

10.           Нереалістичні очікування у відношенні до дитини.

11.           Зловживання алкоголем.

quot;Times New Roman#xa;auto;text-align:justify;text-indent:14.2pt;line-height:normal;mso-list:l1 level2 lfo4/span

                                                                                                      Ігри з піском (пісочна терапія)

«Дитячий зоопарк»

Мета: розвиток мовлення дітей, їхніх уявлень про характеристику тваринного світу.

Діти знаходять у піску фігурки тварин, характеризують їх за таким принципом: назва тварини, середовище існування, опис зовнішнього

вигляду, користь людині та природі.

«Знайди та порахуй»

Мета: класифікація та порівняння предметів, розвиток зорової пам’яті дітей.

Діти знаходять у піску предмети (геометричні фігури різного розміру, предмети побуту,транспортні засоби тощо), класифікують їх, рахують, порівнюють.

«Веселі перетворення»

Мета: ознайомлення та запам’ятовування літер, цифр, геометричних фігур, розвиток творчої уяви дітей.

У ході гри потрібно зробити перетворення на піску. Наприклад: перетворити одну літеру, зображену на піску, в іншу, домальовуючи або витираючи написане. Також можна домальовувати до геометричних фігур, цифр, частин предметів.

«Відшукай та назви»

Мета: розвиток мовленнєвих здібностей дітей.

Літери ховають у піску. Потрібно знайти заховані літери, назвати їх, поділити на голосні та приголосні, скласти з них слова.

ТАКТИЛЬНО-КІНЕСТИТИЧНІ ІГРИ ДЛЯ РОЗВИТКУ ДРІБНОЇ МОТОРИКИ РУК

«Чутливі пальчики й долоньки»

Мета: зниження психоемоційного напруження дітей.

Діти пересипають з однієї руки в іншу пісок, набирають його в долоню, затискають у кулачку й висипають (рука розташована вертикально

або горизонтально). Після проведення відповідних маніпуляцій з піском діти озвучують свої відчуття.

 «Чарівні візерунки»

Мета: розвиток тактильно-кінестетичної чутливості та фонематичного слуху дітей.

На піску створюють візерунки відбитків пальчиків, кулачків і долоньок.

Для ускладнення: дитині диктують візерунок, який потрібно намалювати на піску. Наприклад: намалюй угорі пряму лінію, малюй униз,

потім управо, уліво, угору, рівно і т.д.

«Міна»

Мета: розвиток дрібної моторики дітей.

Обережно відкопати руку товариша, намагаючись при цьому не торкнутися її.

«Дощик»

Мета: розвиток дрібної моторики дітей.

Набрати пісок у руку та повільно його висипати між пальцями.

«Загадкові піщані сліди»

Мета: розвиток сенсорики та творчої уяви дітей.

Вихователь демонструє рухи в пісочниці, а діти за ним повторюють.

1. «Тупцювання слоненят» — діти кулачками та долонями з силою натискають на пісок.

2. «Стрибки кенгуру» — кінчиками пальців кожна дитина стукає по поверхні піску, рухаючись у різних напрямах.

3. «Подорож гусені» — діти розслабленими або напруженими пальцями рук роблять поверхню піску хвилястою (у різних напрямах).

4. «Мурашник» — кожна дитина рухає всіма пальцями, імітуючи рух комах (можна повністю занурювати руки в пісок, зустрічаючись під піском руками одне з одним — жучки вітаються).

ХУДОЖНЬО-МОВЛЕННЄВІ ІГРИ

«Що відчуваєш»

Мета: розвиток мовлення дітей.

Діти занурюють руки в пісок, потім проговорюють свої відчуття.

«Я малюю»

Мета: розвиток мовлення та творчих здібностей дітей.

Діти малюють різноманітні фігури на піску за допомогою пальчиків. Під час цього процесу коментують свої дії. Після закінчення називають створену фігуру й розповідають, де можна її використати.

ІГРИ ДЛЯ РОЗВИТКУ КОМУНІКАТИВНИХ ЯКОСТЕЙ ДІТЕЙ

«Сюрприз для друзів»

Мета: розвиток комунікативних якостей дітей.

У пісочниці розробляють таємні схованки дрібних іграшок, мушлів, різноманітних композицій зі штучних квітів і камінчиків. Після закінчення роботи створені композиції можна подарувати друзям.

«Безлюдний острів»

Мета: розвиток комунікативних якостей дітей і згуртованості дитячого колективу.

За допомогою підручного матеріалу діти створюють безлюдний острів, висаджують рослини, заселяють тварин. Після створення флори та фауни діти починають гратися у тварин, які живуть на цьому острові. Спільну гру для дітей можна організувати у вигляді запитань:

— Як кричать тварини?

— Як рухаються тварини?

— Чим вони харчуються?

— Чи є у тваринок друзі?

— Хто з ким дружить?

— У які ігри люблять гратися тваринки на

цьому острові?

ТЕАТРАЛІЗОВАНІ КАЗКИ НА ПІСКУ

«Казка для розвитку комунікативних здібностей»

Ця казка є імпровізацією. Діти самостійно обирають своїх героїв. Вихователь озвучує сюжет або ситуацію, наприклад:

— В озері живе багато різноманітних жителів, які дружать між собою. Усе було добре, але сталося несподіване — великий камінь закрив джерельце, яке поповнювало озеро водою.

Жителі озера схвильовані, води стає все менше.

Як допомогти тваринам?

Діти самостійно шукають способи звільнення джерельця від каменю. Якщо в дітей щось не виходить — вихователь допомагає своїми порадами. Після закінчення казки вихователь проводить обговорення.

Заняття «Подорож до пісочної країни з героями казки «Колосок»

Мета: повторити правила поведінки під час гри з піском, рахувати в межах п’яти, пригадувати прислів’я про працю; учити діяти за вказівкою вихователя, відтворювати поведінку героїв казки «Колосок».

Головні ролі: Півник (цю роль виконує 1 дитина), Мишенята — кількість може бути різною (від 2 до 7 дітей), Пісочна Фея (вихователь).

Обладнання та матеріали: пензлики, пір’їнки, підручний матеріал, прислів’я, гра «Півник-дружок».

Хід заняття

Вихователь. До нас у групу завітала Пісочна Фея й запрошує вирушити в подорож пісочною країною. Ви погоджуєтесь, малята?»

Зустріч із Пісочною Феєю, привітання з нею.

Пісочна Фея:

— Чи подобається вам у моїй країні?

— Чим ви любите тут гратися?

— А чи не забули ви правила поведінки під час гри з піском?

Діти розповідають правила.

— Я бачу, що ви добре їх пам’ятаєте, тому нагородою для вас буде цікава казка.

Пісочна Фея (розповідає казку).

Стоїть у лісі хатка —

Солом’яний дашок.

Живуть тут мишенятка

І Півник-когуток.

З якої казки ці герої?

Пісочна фея (продовжує). Одного разу підмітав Півник подвір’я й знайшов колосок.

Вправа «Виклади колосок»

Діти на піску викладають колосок із дрібних предметів (квасолі, гороху, камінчиків, паличок, тощо).

Пісочна Фея. Не хочуть мишенята допомагати Півникові, бавляться, бешкетують.

Вправа «Мишенята»

1. «Стрибають» (двома пальчиками обох рук у пісочниці).

2. «Качаються» (діти торкаються внутрішньою й зовнішньою сторонами долонь піску).

3. «Перекидаються» (кулачками рухаютьсявперед і назад).

4. «Грають у схованки» (діти занурюютьі витягають руки).

Пісочна Фея. Довелося Півникові все робити самому.

Вправа «Печемо пироги»

1. «Молотити» (діти стукають долонями по піску).

2. «До млина носити та борошно намолоти» (діти перетирають між долонями пісок).

3. «Насіяти борошна» (діти пересипають пісок із долоні в долоню).

4. «Замісити тісто» (діти кулачками легко та з напруженням натискають на пісок, поливають його водою).

5. «Напекти пирогів» (діти з мокрого піску ліплять «пироги»).

Пісочна Фея. Прибігли мишенята. (Діти стукають двома пальчиками по піску.) І почали просити, щоб півник пригостив їх пиріжками.

А Півник і каже: «А які ви знаєте прислів’я про працю?»

Мишенята розповідають:

Хочеш їсти калачі — не сиди на печі.

Маленька праця краща за велике безділля.

Хто не працює, той не їсть.

Бджола мала, і та працює.

Пісочна Фея. Півник погодився пригостити мишенят. Наїлись вони пиріжків, потім Півник каже: «Пограйте зі мною в цікаву гру!».

Пісочна Фея проводить гру «Півник-дружок»

Правила гри: діти утворюють коло. Одна дитина — Півник. Півник стоїть у середині кола. Кожна дитина по черзі підходить донього й каже: «Півнику-друже, продай пиріжечок!»

Півник. Купи!

Дитина. Скільки гривень дати?

Півник. 1 або 2, 3 або 4, 5 (називає лише одну цифру).

Кожна дитина плескає в долоні стільки разів, скільки грошей назвав Півник.

Після гри діти дякують Пісочній Феї за цікаву подорож.

Діти. До наступної зустрічі, пісочна Феє, чекай на нас!

У кінці проведеної казки вихователь підбиває підсумки проведеного заняття.

Характеристика народних ігор

Народні ігри створені народом так само, як казки, приказки, загадки, вони передаються з покоління в покоління. Із їх змісті відбито національну психологію кожного народу: «У всіх народів існує чималий запас ігор, котрі якоюсь мірою відбивають побут народу».

Перші записувачі та збирачі українських народних ігор з'явилися в XIX ст. Це етнографічні праці Н.Маркевича, П.П.Чубинського, О.В. Богдановича. У наш час у Києві було започатковано Клуб друзів гри, учасники якого впродовж 10 років (1973— 1983) вирушали в етнографічні експедиції для збирання й записування українських народних ігор. Вони зібрали й опублікували понад 400 українських народних ігор.

Народні ігри як засіб виховання дітей високо оцінювали

К.Д. Ушинський, Є.М. Водовозова, Є. І. Тихєєва, С. Ф. Русова,  О. П. Усова,  В. О. Сухомлинський та ін.

К.Д.Ушинський підкреслював яскраво виражену педагогічну спрямованість народних ігор. На його думку, кожна народна гра містить у собі доступні форми навчання, вона спонукає дітей до ігрових дій, спілкування з дорослими. О. П. Усова писала: «У народних іграх немає навіть тіні педагогічної настирливості, й разом з тим усі вони цілком педагогічні».

Високу оцінку іграм дав В. О. Сухомлинський: «Гра - це величезне світле вікно, крізь яке в духовний світ дитини вливається живлючий потік уявлень, понять про навколишній світ. Гра - це іскра, що засвічує вогник допитливості».

Ігри та забави становлять чималий розділ народної дидактики й охоплюють найрізноманітніші її аспекти: народознавчий, мовленнєвий, математичний, природничий, пізнавальний, розважальний, оздоровчий тощо. Народні ігри супроводжують свята та національні обряди, у їх змісті відбиті сезонні явища, звичаї, пов'язані з хліборобською та землеробською працею.

Народні ігри - це історія народу, оскільки вони відображають соціальне життя кожної епохи.

У вступі до збірки ігор «Літала сорока по зеленім гаю» український письменник Василь Довжик називає ігри народним мистецтвом: «Та й хитра ж штука, оця народна гра! Ви думали - такі собі пустощі, коли робити нема чого, то в креймахи грають, аби збавити час, а вона, ота забавка, - мистецтво. А вона має свій погляд на людину, батьківщину, добро, уявлення про тебе і світ. Бо мистецтво - це метод пізнання себе і світу, А гра записала в собі і закодувала в генах дії не лише народні знання, а нас із вами, наш національний характер».

З допомогою народних ігор діти опановують перші елементи грамотності, вивчаючи напам'ять вірші, скоромовки, лічилки. Окремі ігри розвивають і математичні здібності (класики, деркач, цурка, клітка та ін.).

В. Скуратівський зазначає, що переважна більшість «абеткових істин дитинства» народжувалась у середовищі простого народу й виконувала певні функції людського співжиття. Ігри відкривали дітям живу історію свого народу, вчили любити народних героїв і ненавидіти кривдників.

Вуличні ігри були і своєрідним «дитячим садком». Батьки багатодітних родин постійно були в полі, і діти об'єднувались для ігор у самостійні осередки. «Для багатьох дітлахів, - пише В. Скуратівський, - такі забави були не тільки формою дозвілля, але й своєрідною школою, де засвоювалися перші абетки науки. Адже далеко не всім щастило відвідувати парафіяльні чотирикласки».

Класифікація народних ігор

Народні ігри можна класифікувати за такими групами:

дидактичні, рухливі з обмеженим мовленнєвим текстом, рухливі хороводні ігри, ігри мовленнєвої спрямованості, обрядові та звичаєві ігри; ігри історичної спрямованості; ігри з відображенням трудових процесів та побуту народу.

Дидактичні ігри - це ігри розумової спрямованості, які потребують використання раніше набутих знань, кмітливості, активної мислительної діяльності. Народні дидактичні ігри вчать дитину ненав'язливе, легко, захоплюють змістом гак, що вона навіть не помічає того навчання. У скарбниці народної дидактики є дидактичні ігри для будь-якого віку. Наприклад, для найменших: «Кую-кую чобіток», «Гу-ту-ту, варю кашу круту», «Сорока - ворона»; для старших: «Чорне та біле», «Фарби», «Краска», «Дід Макар», «Фанти», «Бірка», «Кури» та ін.

Гра «Краски», або «Фарби»

Мета: Закріплення знань дітей про кольори.

Хід гри: Грають 10-20 дітей. Вибирають «мамку», «бога» і «чорта». «Бог» і «чорт» ідуть геть, а «мамка» пошепки кожному визначає краску, щоб інші не чули.

- Ти будеш червона! Ти - синя. Ти - чорна. Ти - жовтогаряча. Ти - бурякова.

 - Я буду червоне яблучко! - просить хтось.

 - Будь.

 - Я буду золотий колосок.

 - Будь.

 - Я буду голуба хустинка...

Коли краски всі визначені, приходять «бог» і «чорт».

 - Дзінь-дзінь!

 - Хто прийшов?

 - Бог.

 - По що?

 - По краску.

 - По яку?

 - По зелену.

 - Вибирай собі.

 - Оця!

 - Бери.

 Бере краску й одводить убік. Знову підходить.

 - Дзінь-дзінь!

 - Хто прийшов?

 - Бог.

 - По що?

 - По краску,

 - По яку?

 - По червону.

 - Вибирай собі.

 - Оця!

 - Ні. Не вгадав.

Тоді підходить «чорт».

 - Бом-бом.

 - Хто прийшов?

 - Чорт з горбом.

 - По що?

 - По краску.

 - По яку?

 - По синю.

 - Вибирай собі.

 - Оця.

 - Бери.

 Забирає краску, підходить знову і так само питає білу краску, але такої немає.

Значну групу становлять народні рухливі ігри з обмеженим мовленнєвим текстом. У них текст подається як лічилка, примовка, перегукування. Це ігри «Панас», «їду, їду», «Звідки ти?», «Жмурки», «Горю-дуб», «Котилася бочка...», «На чім стоїш?», «Іваночку, покинь схованочку», «Зайчик і Бурчик», «Бочечка», «Квочка», «Ірву, ірву горішечки» та ін. Наприклад:

Гра «Їду, їду»

Мета: Виховувати в дітей спритність і кмітливість.

Реквізит: паличка - «кінь» для Вершника, батіжок.

Хід гри: Обирається Вершник. Для всіх інших дітей малюють крейдою на долівці невеличкі кружальця, які можна розмістити в коло або розкидати в різних місцях кімнати на значній відстані один від одного.

Діти, взявшись за руки, ходять у колі то в один, то в другий бік (або рядком з різними зиґзаґами та поворотами) й співають пісню:

 Їду, їду, батіжком коня підганяю,

 На вороному коні вітра доганяю.

 Як проїхав чисте поле, мусив з коня злізти,

 І коневі вороному мусив дати їсти.

Під пісню Вершник «їздить» по кімнаті на «коні». По закінченні пісні Вершник стає на якесь кружальце, решта учасників розбігаються по кімнаті: кожен шукає вільне кружальце, щоб стати на нього. Хто залишається без кружальця, той бере паличку («коня») і батіжок у колишнього Вершника, виходить на середину кімнати, і гра починається спочатку.

Рухливі хороводні ігри супроводжуються пісенним текстом. На першому плані — слова, рухи — нескладні (ходіння в колі), по закінченні слів, співу можливий біг. Серед таких ігор найвідоміші: «Огірочки», «Галя по садочку ходила», «Подоляночка», «Перепілочка», «Ой ягіл, ягілочка», «Іде, іде дід» та ін.

Обрядові та звичаєві ігри передають характерні події з життя українського народу: початок жнив, косовицю, великодні та купальські ігри, калиту, веснянки.

Гра «Розлилися води»

Мета:  Уславлення весни; узгодження рухів та слів.

Хід гри: Діти стають у коло, водять хоровод та співають пісню:

 Розлилися води на три броди

 Приспів

 Гей! ДІти-квіти, весна-красна, зілля зелененьке.

 Ку-ку, ку-ку, ку-ку, ку-ку.

 Що в першому броді зозуленька кує.

 Приспів

 Гей! Діти-квіти, весна-красна, зілля зелененьке.

 Ку-ку, ку-ку, ку-ку, ку-ку.

 Що в другому броді соловей щебече.

 Приспів

 Гей! Діти-квіти, весна-красна, зілля зелененьке.

 Тьох-тьох, тьох-тьох, тьох-тьох, тьох-тьох.

 Що в третьому броді сопілонька грає.

 Приспів

 Гей! Діти-квіти, весна-красна, зілля зелененьке.

 Ду-ду, ду-ду, ду-ду, ду-ду.

 Зозуленька кує, бо літечко чує.

 Приспів

 Гей! Діти-квіти, весна-красна, зілля зелененьке.

 Ку-ку, ку-ку, ку-ку, ку-ку.

 Соловей щебече, садки розвиває.

 Приспів

 Гей! Діти-квіти, весна-красна, зілля зелененьке.

 Тьох-тьох, тьох-тьох, тьох-тьох, тьох-тьох.

 Сопілонька грає, на грання скликає.

 Приспів

 Гей! Діти-квіти, весна-красна, зілля зелененьке,

 Ду-ду, ду-ду, ду-ду, ду-ду.

Ігри історичної та соціальної спрямованості відбивають характер тієї епохи, коли вони складались. У їх змісті трапляються архаїзми, як для нас, гравцями виступають «пан», «король», «цар», «царівна». Це ігри: «Король», «У короля», «Воротарчик», «Пускайте нас», «Нема пана дома», «У відьми», «Дзвін», «Прослужив я в пана рік», «Кружок» тощо.

Ігри побутової спрямованості відображають у своєму змісті буденне життя людей («Жили у бабусі...», «Ой сусіди, сусідоньки», «Здрастуй, сусіде», «Куй-куй, ковалі...», «Як було у баби...»). Чимало серед них ігор з сюжетами про сімейне життя: «Батько», «Батько й діти», «Горщечки», «Гладущики», «Сімейка» тощо.

Гра «Сімейка»

Мета: Закріплення лічби; узгодження слів та рухів.

Хід гри: Діти стоять у колі. Обирається Омелько. Йому одягають бриль. Розподіляють ролі між іншими дітьми, які по черзі заходять у коло до Омелька. Усі разом промовляють слова:

 У нашого Омелечка

 Невеличка сімеєчка:

 Тільки він та вона,

 Та старий, та стара.

 Та Іван, та Степан,

 Та Василь, та Панас.

 Та той хлопець, що в нас.

 Та дві дівки косатих,

 Та два парубки вусатих,

 Та дві Христі в намисті,

 Та дві ляльки в колисці.

Українські народні ігри описує й В. Скуратівський. Діти грали в гилку, завіяло, квача, квочку. Вибравши стежку, кожен викручував собі п'яткою ямку. Діти ставали пообіруччя вздовж ямок, крайній котив м'яча, і в чиїй ямці він зупинявся, той мав вийняти його й поцілити когось із однолітків, які втікали навсібіч. Промахнувся — маєш пасти свиню, тобто котити м'яча. Коли спадала роса й прогрівався ґрунт, починали грати в скраклі, аж доки матері не скликали дітей іти обідати. «Й чим більше задумуюсь, тим переконливіше доходжу висновку, - пише В. Скуратівський, - всі чи переважна більшість дитячих ігор були лише формою проведення дозвілля - у них поєднувалися спритність і фізичне загартування, вправність і кмітливість, гнучкість і винахідливість, наполегливість і витривалість, вони розвивали пам'ять, увагу, зосередженість, вміння приймати раптове й найдоцільніше рішення, гартували волю, почуття колективізму та взаємовиручки».

Специфіка народних ігор

Народні ігри як фольклорний жанр мають специфічні особливості. Це ігри гуртові, вони об'єднують від 10-ти до 20-ти і більше дітей, їх структурна особливість дозволяє об'єднати всіх бажаючих грати.

Народні ігри можуть проводитись у будь-якій обстановці: у помешканні й на галявині, на подвір'ї і біля ставу, на луках і на річці

Народні ігри багатоваріантні. Одна й та сама гра у різних регіонах України має не однакові приспіви, повтори. Це легко простежити на таких іграх, як: «А ми просо сіяли», «Мак», «Калина».

Так, в одному варіанті гри «А ми просо сіяли...» є приспів «Ой дід-лада»:

 А ми просо сіяли, сіяли,

 Ой дід-лада, сіяли, сіяли...,

 а в другому варіанті - «Зеленая рута, жовтий цвіт»:

 А ми просо сіяли, сіяли,

 Зеленая рута, жовтий цвіт, жовтий цвіт...

У грі «Мак» у першому варіанті діти звертаються до Городника, чи полив він мак та чи поспів мак. При цьому кожне запитання оспівується приспівом: «Маки, маки, маківочки, золотії голівочки».

Є й такий варіант гри, в якому після приспіву йде суцільний діалог з козачком:

 - Козачок, чи виорав мачок?

 - Козачок, чи посіяв мачок?

 - Козачок, чи посходив мачок?

 - Козачок, чи пора молоть мачок?

Характерною особливістю народних ігор є навчальний зміст, який подається в ігровій формі. Мати бавить немовля, перебирає його пальчики, приказуючи:

Печу, печу хлібчик

 Дітям на обідчик.

 - Цьому дам, цьому дам,

 Цьому дам і цьому дам...

 А цьому не дам, бо цей буцман.

 Він дров не носив,

 Він діжі не місив,

 Він печі не топив,

 Діток гулять не водив -

 Справжній лежень.

 То я цьому не дам.

 Змістом цієї гри - забавлянки мати вчила дитину бути працьовитою, не лінуватись. Народні ігри образні, в кожній з них відбивається якась подія або випадок, близький за своїм змістом дитині. Не можна переоцінити значення народних ігор у розвитку мови дітей, у збагаченні їхнього словника образними словами. Почувши спів зозулі, дитина, підстрибуючи, промовляє:

Зозулю - кавулю, зозуле, голубонько,

 Сім літ не кувала,

 Закуй мені в цьому літі,

 Скільки житиму на світі?

За своєю структурою більшість народних ігор прості, однопланові, завершені, в них в єдине ціле поєднуються слово, рух, пісня.

Методика використання народних ігор у роботі з дітьми

Гра досить рано входить у життя дітей - уже на першому році життя. «Дитина, граючи, живе, - писав Т. Лубенець, - і, живучи, грає».

Діти будь-якого віку знайдуть собі гру до смаку. Добираючи її, слід враховувати вік дітей, чітко визначати мету кожної гри. З дітьми раннього віку (перший, другий рік життя) використовують переважно індивідуальні ігри - забавлянки (чи з двома-трьома дітьми). Наприклад, з дітьми другого року життя розігрується (індивідуально) українська народна гра - забавлянка «Горошок». Перебираючи пальчики дитини, починаючи від мізинця, промовляють:

 Горошок,

 Бобошок,

 Сивочка,

 Курочка,

 А той старий когутисько

 Не хтів іти до дітиська -

 Та шуп з ним до песа!

Під час повторного розігрування діти відповідають на запитання текстом забавлянки, повторюють слова.

З дітьми третього року життя народні ігри можна проводити на прогулянці з невеликою групою в 5—6 чоловік. Текст слів в іграх простий, це переважно заклички: «Дощику-дощику», «Вода холодная», «Зозулю-кавулю», «Вийди, вийди сонечко».

Гра «Дощику-дощику» проводиться на прогулянці в переддощову годину. Діти стають у коло, піднімають руки, дивляться на хмари й промовляють текст за вихователькою:

 Не йди, не йди, дощику,

 Дам тобі борщику

 У глинянім горщику.

 Поставлю на дуба;

 Дуб повалився,

 Горщик розбився,

 Дощик полився.

 (Усі діти розбігаються.)

У другій молодшій групі (четвертий рік життя) дітям доступні рухливіші хороводні ігри: «Курочка-чубарочка», «Кізонька», «Де ж наші ручки?», «Качечка».

Дітям п'ятого року життя доступні й складніші хороводні ігри з текстом для співу: «Галя по садочку ходила...», «Калина», «Я лисичка, я сестричка», «Ой у перепілки...», «Жили у бабусі...». Наприклад:

Гра «Галя по садочку ходила..».

Гра «Калина»

Гра «Ой у перепілки...»

Народні ігри для дітей старшого дошкільного віку можна поділити на кілька груп.

До першої групи належать рухливі ігри з текстом-діалогом: «Кози», «Панас», «Чорне - біле», «Гуси», «У гусей», «Жмурки», «Квочка», «Крук», «Сірий кіт», «Залізний ключ» та ін. Наприклад, гра «Жмурки».

Лічилкою обирають Водія, зав'язують йому очі хустинкою, виводять на середину кімнати і звертаються до нього з такими словами:

 - Водій, Водій! На чому стоїш?

 - На бочці.

 - Що в бочці?

 - Квас!

 - Лови курей, та не нас.

Водій починає ловити і кого з гравців спіймає, той і стає Водієм.

До другої групи належать хороводні ігри зі співом. Текст цих ігор ознайомлює дітей з трудовими процесами, із звичаями українського народу. Це такі ігри, як «Соловейко-сватку», «А ми просо сіяли, сіяли...», «Мак», «Задумала бабусенька» та ін.

Наступну групу становлять ігри розважального характеру, в яких відбито народні звичаї. Це ігри «Ягілочка», «Чий вінок кращий?», «Ходить Гарбуз по городі», «Як у нас біля воріт», «Ой є в лісі калина», «Ой на горі жито» та ін.

Чимало народних ігор стануть у пригоді вихователю для закріплення звуковимови, звуконаслідування. Серед них: «У волосянку», «Рядки», «Гуси», «Ку-ку, ку-ку, птичко мала», «Прослужив я в пана рік», «Задумала бабусенька», «Довгоносий журавель» та ін.

 Наприклад, із старшими дітьми для вправляння у вимові голосних звуків та регулювання сили голосу можна запропонувати їм гру «У волосянку».

Троє-четверо дітей разом з вихователькою домовляються, які голосні звуки вони тягнутимуть. Потім співають:

 Ой нумо, братці, волосянки тягти,

 А хто не дотягне, того за руки тягни.

І всі тягнуть о або у (а, є, і, и, ю, я, е). Хто зупиниться, того й тягнуть за руку. Гра починається спочатку.

 Або хороводна гра «Довгоносий журавель»

Народній грі можна присвятити й окреме заняття: пояснити значення професій, про які йдеться у тексті гри, заучити текст гри, розподілити ролі, проказати діалог, а потім уже грати.

Гра «Бондар»

Гра «Шевчик»

Народні хороводні ігри проводяться в ранкові години, на прогулянці, в другій половині дня. Вони також входять до складу занять з усіх розділів програми, ними бажано закінчувати заняття для піднесення емоційного тонусу дитини. Без хороводних ігор не може обійтись жодне народне свято чи розвага. «Для того, щоб це животворне джерело не замулювалося, - пише В. Скуратівський, - не згасали його пульсуючі водограї, котрі повсякчас погамовують духовну спрагу, приносять нам радість і здоровий дух, мусимо бути ревними оберігачами наших кращих народних традицій, серед яких уосібне місце посідають дитячі ігри і яким відведена самою природою виняткова роль у вихованні наших дітей».