Щоб ви не говорили дитині, якби не вмовляли, не можна відучити дитину кусатися, кусаючи її саму, або шльопаючи  – відучити битися… Якщо ви її не слухаєте, то чому вона має слухати вас??? Якщо ви б'єте дитину по руках, коли вона лізе туди, куди не слід, то чому б їй не наступити на вашу ногу, якщо вона заважає пройти? Діти звертають набагато більше уваги на вчинки, ніж на слова дорослих.

Нікуди не дітися:ваша дитина буде наслідувати ваші слова і вчинки, оскільки від її народження ви для неї – приклад для наслідування.

Те, як ви поводите себе з дитиною та оточуючими впливає на дитину більше ніж будь-які ваші слова. Тому, якщо ви очикуєте від неї гарної поведінки, слід вимагати її в першу чергу від себе.

І так у всьому чого ви хочите навчити і що хочите змінити.

Робіть все для того, щоб показати виправданість ваших вимог, а не їхню несправедливість. Якщо ви наприклад кричите на дитину, то скоріше всього вона почне кричати на вас. Якщо ви будете виконувати те, що пообіцяли, їй буде простіше довіряти вам, виконувати свої обіцянки і розуміти, що ваше спілкування – не пусті слова 

Не робіть за дитину нічого із того, що вона може зробити сама. Не думайте за неї, не вирішуйте за неї. В дитині живе вроджене бажання стати самодостатньою,і ми, батьки, тільки шкодимо, якщо не дозволяємо їй цього зробити .

Ваша дитина може вам допомагати починаючи з того, щоб поставити на місце своє взуття і закінчуючи тим, що буде заправляти ліжко, складати іграшки або накривати стіл.Зазвичай дітям подобається допомагати і скоріше за все, достатньо буде вашого одного слова, щоб вони взялися за справу.

Якщо ви хочете , щоб діти робили все самі, тоді дайте їм можливість вчитись. А вчаться на помилках. Направляйте їх і допомагайте, коли вони про це попросять або коли в них вже зовсім нічого не виходить.

І пам’ятайте, що ви не можете отримувати допомогу, співучасть і відповідальність, лише коли вам зручно.

Будьте уважні і не вдавайтесь до погроз. Якщо ваша дитина звикне до підкупів та погроз, вона зможе використовувати їх проти вас.

Ваша дитина цього року йде до школи. Для неї цей перехід – важкий та відповідальний період. Змінюється соціальна роль, коло спілкування, провідна діяльність з’являються нові обов’язки. Успішність проходження цього періоду в певній мірі залежить від рівня готовності дитини до навчання в школі, а саме психологічної, інтелектуальної та фізичної готовності. В свою чергу психологічна готовність має три компонента – мотиваційний, емоційно-вольовий, комунікативний.

Як визначити, чи готова дитина до навчання в школі? І якщо в неї не зовсім сформувалась ця готовність, то як їй допомогти підготуватись до навчання в школі? Ці питання турбують майже всіх батьків, адже всі батьки бажають, щоб їх діти ходили до школи із задоволенням.

По-перше, розглянемо психологічну готовність:

·         мотиваційний компонент, тобото наявність бажання вчитися, позитивне ставлення до школи.

Запитайте дитину, чому вона хоче йти до школи? Якщо, для того, щоб вивчити нове –мотиваційний компонент розвинутий достатньо, а якщо для того, щоб пограти з іншими дітьми, або зовсім не хоче йти до школи – мотиваціна готовність ще не сформувалася. Кращий засіб допомогти дитині, в цьому випадку, це надати їй можливість отримати досвід навчання. Це можна зробити за допомогою гуртків – малювання, танці, музика, спортивні секції тощо.

·         емоційно-вольвовий компонент, тобто вміння регулювати своєю поведінкою в залежності від ситуації, здатність виконувати інструкції дорослих.

Тут допоможуть вашій дитині різні ігри за правилами, від настільних до рухових. Від батьків також залежить розвиток самостійності, відповідальності, охайності. Ці якості допоможуть легше увійти в учбову діяльність. Тому все, що не склано робити дитині дома, вона повинна робити сама: запрявляти ліжко, прибирати іграшки тощо. Виконуючи домашні обов’язки дитина розвиває свою вольову сферу, довільність дій, починає свідомо контролювати себе.

·         комунікативний компонент – передбачає вміння спілкуватися та працювати в колективі. Це, перш за все, уважно слухати не перебиваючи дорослого, не втручатися в розмову дорослих, бути люб’язним з товаришами. Якщо дитина не вміє поважати інших, їй буде складніше встановити дружні стосунки з дітьми, увійти в шкільний колектив.

Тут, в першу чергу, засобом виховання є особистістий приклад дорослих, справедлива оцінка вчинків, постійне нагадуваннят про суспільні правила поведінки.

По-друге розглянемо інтелектуальну готовність. На момент вступу до школи дитина повинна мати здібності знаходити спільні та відмінні ознаки предметів явищ. В неї повинно бути достатньо розвинуте мовлення, увага, пам’ять.

·         Добре розвивають інтелектуальну сферу в цьому віці такі ігри як «Четвертий зайвий», «Збери предмети за спільною ознакою».

·         Для розвитку мовлення важливо навчити дитину відповідати на питання не одним словом, а складати речення з 2-3 слів. На момент вступу до школи дитина повинна визначати кількість слів у реченні, називати переше, друге, треттє слово; переказувати казку або оповідання, складати просте оповідання за картинками, описувати серію картинок.

·         Розвити словниковий запас допоможуть вправи, де потрібно дібрати слова протилежні за значенням, схожі за значенням, пригадати зменшувальні слова, закінчити речення.

·         Бажано навчити дитину читати, але навчання повинно бути у вигляді гри, підтримуючи інтерес та захопленість у дитини. Психологи прийшли до висновка, що кращих успіхів досягають діти, які навчилися читати до 6 років.

·         Письму навчати не слід. Для того, щоб підготувати руку до письма корисними будуть малювання, розмальовка, штриховка, ліплення, робота з дрібними частинками конструктора, мозаїки.

Фізична готовність. Якщо дитина часто хворіє, присвятіть час, який залишився до школи, фізичному розвитку, загартуванню, укріпленню здоров’я.

Батько повернувся додому з роботи.

—Тату, таточку, нарешті ти.прийшов, — ки­нувся йому на шию син.

Але батько був такий стомлений, що в нього не було сили обійняти свою дитину.

—Тату, подивися, на вулиці вже пізно і тем­но. Я так тебе чекав! Я хотів запитати у тебе.,.

-              Запитуй, — сказав байдуже батько.

-               Я хотів запитати, скільки ти заробляєш за одну годину на своєї роботи?

-              Сину, як можна ставити такі запитання?Це тебе не стосується.

-          Тату, я ж не спав, чекав тебе, щоб запитати. Скільки ти заробляєш за годину?

-          50,—відповів тато.—А тепер марш у ліжко!

Син подивився на нього великими блакит­ними очима і попросив:

-               Тату, позич мені, будь ласка, 30. Я тебе дуже прошу.

Це роздратувало батька, і він накричав на сина.

Через деякий час батько подумав: «Я стільки часу проводжу на роботі, а син уперше про­сить у мене гроші. Може, йому дійсно щось потрібно».

Тоді він прийшов у дитячу кімнату і запитав:

-              Сину, ти не ще спиш?

-              Ні, тату, ще не сплю.

Батько присів біля сина на ліжку:

-               Вибач, я тут подумав, може тобі дійсно щось потрібно?.. Ось, тримай, тут рівно 30.

-          Таточку! Спасибі, тату!

Хлопчик узяв ці гроші і підняв подушку, де вже лежало кілька зім'ятих купюр. Потім він узяв усі гроші, полічив і подивився на батька.

Батько, побачивши, що в сина є гроші, роз­лютився:

-               У тебе ж уже є гроші, а ти просиш у мене ще?

-               Тату, — перебив його син. — Я просив у тебе гроші тому, що у мене не вистачало. А те­пер тут рівно 50! Можна я куплю в тебе годину твого часу? Прийди, будь ласка, завтра раніше на годину і повечеряй із нами.

Усвідомлення важливості проведеного з дитиною часу необхідна для того, щоб отримати насолоду від перебування разом, краще зрозуміти дитину, її почуття, переживання.

Маленька дитина буде менше схильна до капризів, якщо дати їй більше часу погуляти на вулиці, дозволити дослідити кожну ділянку загорожі  на шляху до зупинки, зайти до крамниці і хоча б один раз дозволити дитині самостійно обрати собі кофтину.

Вам, як батькам, буде спокійніше, якщо ви попустуєте з малюком, почнете якусь гру, піднімете вітрило-диван або наріжете яблуко для  іграшок, а не просто проігноруєте її плач, начебто його не існує.

            Іноді зайві 20 хвилин допомагають полегшити ранкові капризи. Це може не спрацьовувати кожного дня. Але ставити на карту почуття дітей будь-якого віку означає підштовхувати їх на поведінку, яка виведе вас із себе.

      Майже все, що стосується дітей, вимагає зусиль, часу та віддачі. І вони стануть необхідними для вас до або після певних подій, щоб розібратися в конфліктах та образах. Тому краще наперед продумати напрямок руху, ніж обрати неправильний і виправляти наслідки.

1.     Приймайте, любить, розумійте свою дитину такою, якою вона є, з її позитивними якостями та недоліками.

2.     Не порівнюйте свою дитину з іншими дітьми, і не говоріть їй про те, що вона робить щось гірше ніж інші діти.

3.     Не сваріть, якщо в сина чи доньки щось не виходить. Краще допоможіть з’ясувати причину невдачі та знайти правильне рішення.

4.     Завжди важливо знайти те, за що можна похвалити дитину. Хваліть дитину за найменші досягнення!

5.     Коли ставите перед дитиною якесь завдання, подумайте: чи зможе вона його виконати в силу своїх індивідуальних можливостей.

6.     Врахуйте-дитина завжди краще виконає те завдання, яке їй цікаве або яке викликає позитивні емоції.

7.     Пам’ятайте, що ви найбільш значущі для дитини люди і ваша оцінка для неї найважливіша.

8.     Не дозволяйте собі називати дитину образливими словами («нездарою», «неуком», «немічним»), які можуть виступати штампом, від якого дитині важко відійти.

9.     Завжди демонструйте свою підтримку дитині.

10.                        Поводьте себе так, щоб дитина розуміла: не залежно від того, вийде в неї щось чи ні, вона- це найдорожче, що є  в вашому житті.